Війна… Написала це слово і вжахнулася.
Нинішнє молоде покоління переосмислює історію, історію останньої війни –
Великої Вітчизняної. А в серці старшого покоління – незагойна рана. Це –
обірвані на самому початку мрії про майбутню професію, сподівання на довге й
щасливе життя. Це – останній потиск руки, останній поцілунок, останній погляд
найближчої, найдорожчої людини …
Війна увірвалася в серце, тоді ще юної, веселої, життєрадісної, Очеретуватівської
дівчини Ляхової Ганни Кирилівни, як осколок.
Ганна Кирилівна народилася 10 жовтня 1924 року в селі Очеретувате,
Магдалинівського району, Дніпропетровської області, в сім’ї колгоспника.
В 1941 році 22 червня її насильно відправили в Німеччину. Не змогла
українська дівчина з вольовим характером підкоритися німецькій владі. За втечу
з примусових робіт Ганну Кирилівну відправили до концтабору Освенцім, в якому
вона пробула до 5 травня 1945 року.
Після закінчення війни Ганна Кирилівна
повернулася в рідне село. Працювала обліковцем в огородній бригаді,
рахівником-касиром в місцевій сільській раді. Не любить згадувати про той
період в своєму житті, який наклав свій відпечаток на подальшу долю жінки.
При зустрічі з учнями Очеретуватівської
школи розповідала, що їй, як і мільйонам інших радянських людей випало на долю
тяжке випробування в застінках концентраційних таборів. Той хто не був там не
має уявлення про те, що значить тяжко працювати, коли ти голодний, зовсім
знесилений, погано одягнений. Працювати без хвилини відпочинку, в будь-яку
хвилину чекаючи, що на тебе посипляться удари наглядача або накинуться
сторожові пси. Працювати по 12 годин підряд за будь-якої погоди і будь-яку пору
року. Вустами мільйонів закатованих, спалених в печах крематоріїв, тих, хто не
дожив до світлого Дня Перемоги ті, хто залишився жити, звертаємося до Вас:
«Люди, бережіть мир, боріться за мир!»
В сімейному альбомі Ганни Кирилівни
зберігається пожовклий листок із старинного шкільного зошита, а на ньому
записані слова пісні, яку в той час знали в кожному концтаборі.
Уже 65 років вона його зберігає. Ось ці
слова вчитайтесь в них, вони написані «кров’ю», в цих словах долі мільйонів
людей.
Польский конц-лагерь Авшвиц
Из-за Польской заграницы
Город хмурый и суров
У Авшвицу концлагерь смерти,
Где не любят вольных слов.
Собрались здесь все народы.
Разных наций и племен
Калатают свои годы
Каждый немец заклеймен
Как вода здесь жизнь проходит
И как дикий чуткий сон
В крематорию
привозят
То на день здесь эшелон
Здесь для всех приют и ласки
Без разбора всех в камин
И как дикой шутки-пляски
Всем людям теперь аминь.
Здесь для русских и поляков
Жизнь привальную дают
Суп из броквы-колераби
Хлеб на плетку на день жратвы выдают.
А на утро заключенным
Всем команда: «Поднимайсь»
И холодный, и голодный
На работу отправляйсь.
Ветер воет, буря стонет
Заключенных ветру жаль
Черна туча слезы ронит
На изорванную шаль
Польща – Польща – край суровый
Край суровых лагерей,
Сколько, Гитлер, ты замучил
Наших доблесных людей.
Но настанет наше время
И могучею рукой
Розобьем конц-лагерь смерти
И отплатим кровь за кровь.
(Текст пісні
подано в тому вигляді, в якому він зберігався весь цей час)
Ляхова Ганна Кирилівна до сьогоднішнього
дня проживає в рідному Очеретуватому.
Незважаючи на свій вік, вона до
сьогоднішнього дня, заряджає своєю енергією, своїм оптимізмом, своїм бажанням
жити для людей! Дай, Боже, їй здоров’я на довгії роки.
|